" Дрооон !"

Це слово за кілька кілометрів від позицій російської армії звучить як найгірша й водночас найкраща на світі попереджувальна команда. Найгірша – бо з високою ймовірністю зараз буде сильний вибух і, можливо, навіть поранення. Найкраща – бо є ще кілька секунд, щоб знайти укриття.

Журналістам УП і місцевій мешканці на ім’я Тамара слово "дрон" кричить волонтер, працівник гуманітарної місії "Проліска" від Агенції ООН у справах біженців Євген Ткачов. Уже два роки він допомагає цивільним на лінії фронту й знає, наскільки пильно треба стежити за небом.

Реклама:

Під гучне дзижчання дрона журналісти УП кидаються шукати укриття, а пані Тамара, що чекала на видачу гуманітарної допомоги, лишається стояти просто посеред вулиці. Російський FPV робить коло й, на щастя, летить геть.

Але менше ніж за хвилину Євген кричить ще раз:

"Повертааається!"

Камікадзе розвертається та прицільно врізається у волонтерський, промаркований блакитними наліпками з голубом миру, автомобіль. Бааах! Над авто здіймається стовп сірого диму.

FPV розтрощує багажник: вибиває скло, пропікає кумулятивним струменем дірку в кузові й підпалює кілька скручених матраців, які мали дістатися жителям Часового Яру. Втім, головне: він не несе в собі уламків і залишає живими всіх – волонтера, журналістів УП та цивільну жінку.

– Їдь, я сказав, негайно їдь, – кричить Євген журналістам УП, підбігаючи до свого авто.

Він похапцем витягує з багажника палаючі матраци, кидає їх на сніг і, упевнившись, що його Mitsubishi може їхати, щосили тисне на газ.

– А водички у вас немає? – тихо питає в слід його машині Тамара, ніби не помітивши, що на її очах щойно спрацював російський дрон-камікадзе.

Так виглядають усього кілька хвилин, які журналісти УП провели в Часовому Яру – невеликому місті на Донеччині, до якого тягнеться російська армія.

Від околиці міста, де й прилетів цей FPV, до російських позицій біля окупованого Бахмута – менше ніж чотири кілометри. Росіяни прагнуть пройти їх практично по прямій, рухаючись від захопленого Хромового і частково захопленої Богданівки з північного флангу Бахмутського напрямку.

Упродовж усього 2023-го року російська армія старанно обстрілювала Часів Яр з артилерії. Вона перебила всі тамтешні комунікації, спалила "серце міста" – величезний Будинок культури на 750 глядачів, розбила всі адмінбудівлі й понівечила чи не кожну третю хату в місті. А на початку 2024-го взялася добивати Часів Яр, його жителів і оборонців FPV-дронами.

Найбільше дістається району, що має назву "Східний", або "Канал". Він відділений від основної частини міста каналом "Сіверський Донець – Донбас" і розташований найближче до Бахмута.

Як розповідає УП Євген Ткачов, який народився і виріс у Часовому Яру, цей мікрорайон був побудований для переселення мешканців із основної частини міста. А на місці їхніх будинків мали копати вогнетривку глину. Втім, цей план не втілили в життя.

Нині місцеві називають Канал мікрорайоном, де все "як у Бахмуті". Почорнілі багатоповерхівки з обваленими під’їздами, спалені машини на узбіччях, залишки FPV, що не долетіли до цілі, та щонайменше одна цивільна могила в дворах. На ній немає навіть імені.

З 19 тисяч довоєнного населення в Часовому Яру лишилося менше ніж тисяча осіб. У мікрорайоні Канал – усього три людини, зокрема Тамара.

Одним із підрозділів, що намагається не впустити росіян у місто, є 93-тя окрема механізована бригада "Холодний Яр". Її військовослужбовці на Бахмутському напрямку вже не вперше – тут вони боронили Соледар, потім Бахмут, тримали позиції на Кліщіївці з південного флангу Бахмутського напрямку.

Тепер холодноярівці захищають Часів Яр. І роблять це в умовах тотальної навали російських FPV.

Як виглядають залишки життя в Часовому Яру, що означає вислів "макаронні волонтери" та чи є в оборонців міста способи убезпечити себе від російських дронів-камікадзе – дивіться в новому репортажі УП з фронту.

Ольга Кириленко, Алекс Клімов, УП