"Ми копали позиції, коли прилетів "Ланцет", за мить екскаватор палав, як свічка, А нас почали добивати САУшками": Хто і як робить бліндажі та траншеї для наших воїнів

"МАЙЖЕ ДВА МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ ЗІБРАЛИ ЗА… ПІВТОРИ ГОДИНИ"

Рік тому у хлопців інженерно-саперного взводу 3-го батальйону 72-ої бригади виникла ідея назбирати гроші на екскаватор. Бо старенький, ще радянський трактор ЮМЗ-6 БОРЕКС 2102 копав гірше, ніж вони руками. А сучасна машина під Вугледаром ой як потрібна була. На те, що екскаватор копає в донбаській землі за годину, хлопцям потрібно декілька днів. В цьому бійці взводу пересвідчилися, коли їм на "підсилення" дали екскаватор сусіднього підрозділу. Але ж він зробив крихітну частину того, що їм потрібно. Бо ж постійно треба копати капоніри, щоб заховати броньовану техніку, бліндажі, позиції, траншеї, щоби було як дістатися тих самих бліндажів і сховатися від обстрілів. Чим ближче до переднього краю, тим краще пересуватися якомога глибше в землі.

"Ми розуміємо, що майже два мільйони гривень, — це величезна сума, — казав командир підрозділу мені рік тому. – Ми вже почали збирати серед своїх – родичів та друзів. За рік, так собі прикинув, назбираємо. Але будемо рухатися до нашої мрії. Ти ж підтримаєш нашу ідею?"

Як було не підтримати? Тим більше, що підрозділ знаю давно, про їхню роботу час від часу розповідаю – те, що поки можна розповідати. Хлопці працюють постійно, вигадують різні "сюрпризи" для ворога. І себе не шкодуючи копають стільки, скільки треба.

"Якщо потрібна сума назбирається, коли ми вже погонимо росіян з нашої землі і не потрібно буде будувати позиції, то будемо загортати в землю ворогів. Це ж також важлива робота", — підтримував підлеглих командир батальйону.

Прагнення хлопців було настільки великим, що не можна було стояти осторонь. І вдалося підключити одного з потужних блогерів з величезною аудиторією підписників. Ігор Лаченков розмістив заклик підтримати збір на екскаватор у своєму телеграм-каналі, і він був закритий за півтори години! Вся сума була зібрана не за день, а менше, ніж навіть півдня.

Того дня я була на Сході і якраз їхала з Краматорська в бік Курахового, неподалік якого ми і зустрілися з хлопцями, які не могли повірити своєму щастю. Але так швидко зібрана сума примусила їх відчути себе відповідальнішими за кожну копійку. Вони дуже ретельно вибирали екскаватор. Коли купили його, провели повне СТО вже в Україні, зробили необхідне – добре, що і на це лишилися гроші. І вже восени минулого року екскаватор, куплений нами всіма, розсував донбаську непробивну землю, обплутану корінням акацій, як скальпель майстерного хірурга.

Невдовзі знадобився перший ремонт, потім – другий, під час якого хлопці замінили ківш на ширший. І кожного разу доповідали про все, чим "живе" машина.

Взимку стався приліт неподалік працюючого екскаватора. Побило дверцята, але, на щастя, ніхто не постраждав, а ушкодження вдалося швидко підлатати. Сапери виправдовувалися так, ніби це вони були винні в тому, що росіяни прийшли на нашу землю і намагаються тут зруйнувати все, включаючи оцей наш екскаватор. На той ремонт після прильоту ми навіть оголосили збір і знову допомогли хлопцям, щоб вони не лише з власної кишені обслуговували машину. Завжди, коли надходила допомога від незнайомих людей, вони тішилися, як діти, відчуваючи підтримку всієї країни. І тому знову вигадували щось для ворога, сідали за важелі екскаватора і копали максимально. По секрету скажу, що ця наша машина встигла викопати навіть другу лінію оборони в зоні відповідальності не тільки 72-ої бригади, а й сусідніх. Бо чомусь на державному рівні цієї роботи не було видно. Принаймні там, де знаходиться цей підрозділ. А подумати про це наперед потрібно, бо ворог тисне і штурмує майже безперервно. От хлопці і думали.

А потім прилетів ворожий "Ланцет" — потужний безпілотник з такою великою вибуховою силою, що врятуватися від нього майже неможливо. Тому перше, про що я спитала, коли командир взводу геть траурним голосом сказав мені, що екскаватор згорів: "Що з хлопцями?" Обидва, на щастя, живі. У Івана, який якраз копав ківшем, посічене і обпалене обличчя, руки побиті уламками… Він і його напарник вже у лікарнях. Але, як малі діти, майже ридали за екскаватором, який вщент згорів. Мої слова про те, що він загинув на бойовому завданні, що це залізо і головне, що вони живі, їх не заспокоювали. А фото з посадки, де залишився наш з вами екскаватор, ніби з фільму жахів. Машину неможливо звідти забрати, та й навіщо ризикувати і пробувати це зробити, якщо це тепер – купа згорілого брухту. Дорогого, але вже брухту.

Єдине, що Володимир, який, власне, й займався обслуговуванням екскаватора, врятував з кабіни заламіновані 50 гривень – один з перших донатів від 13–річного Антона, якого у 2014 році батьки вивезли з уже окупованої Ясинуватої, а після потужних обстрілів Василькова, де тепер живе ця родина, — в Ірландію, де хлопчина вчиться. Коли минулого літа він приїхав на канікули, то передав 50 гривень – на екскаватор.

Хлопці вирішили "дитячі" гроші заламінувати і залишити як оберіг. От їх Володимир і встиг забрати. "Сподіваюся, вони перейдуть в наступний екскаватор", — говорить чоловік.

"КОЛИ ТЯГНУВ ВАНЮ, ПОВЕРНУВ ГОЛОВУ І ПОБАЧИВ, ЩО ТАМ, ДЕ СТАВСЯ ПРИЛІТ, ПОСАДКА ЛИШИЛАСЯ БЕЗ ЛИСТЯ"

-В той день в районі Богоявленки ми копали запасні позиції, — розповідає Іван. – Це кілометри чотири від ворога. В 4 години ночі почали і в 9.20 нас накрили.

-Ти, власне, копав?

-Так, сидів за пультом управління екскаватора. А Володимир слідкував за обстановкою навколо.

-У мене був бінокль, — додає Володимир, - дивитися за небом, і якщо щось летить, щоб хоча б встигнути сховатися у траншею, що ми викопали.

-І ви бачили, що летить той "Ланцет"?

-Та в тому-то і річ, що ні. Я якраз спустився в траншею, поміряти її глибину – чи відповідає вона потрібним розмірам. Ми копали в посадці траншею, яка розходиться в різні боки, — показує знімки Володимир. — Вже було готово 15 позицій. Ми їх з’єднували траншеєю. Скраю, від поля, тягнули метрів 250, щоб поєднати все. І я перевіряв, як все зроблено, чи правильно ми рухаємося. І тут нізвідки удар.

-Так, — додає Іван. – Ми і не почули, як щось летіло. Це було дуже несподівано і миттєво.

-Ланцет вдарив в кабіну зверху, — продовжує Володимир. – Пробив її і прямо в комп’ютер пішла кумулятивна струя. Він загорівся. Ваню викинуло з трактора. Я спробував тушити машину, але нас почали добивати чимось важким – САУшками, чи чим. Приліт був на дорозі, метрів 20 від екскаватора, і мене знову відкинуло в траншею. Він загорівся. Толку вже тушити його не було. З нами був ще один боєць. Ми з ним затягнули Ваню в траншею. Наділи турнікет на руку, бо кров била. Його всього склом посікло.

-З нами ще була машина – вона стояла трохи далі, — продовжує Іван. – І ми самі виїхали звідти. Зразу не зрозумів, що зі мною. Коли вже перетягнули руку турнікетом, почало боліти.

-А обпечене обличчя?

-Вуха чомусь сильно боліли. Коли в Кураховому повитягували з мене все скло, лише тоді стало дуже боляче.

-Довго чекали, поки змогли добігти до машини, щоб виїхати звідти?

-Було чотири приходи, — відповідає Володимир. — І таке важке, що мені в пам’ять вкарбувалося: посадка була така густа, що з іншого її боку не було видно нашого екскаватора. Море листя. Коли тягнув Ваню, повернув голову і побачив, що трактор горить, а листя на деревах немає на тій ділянці, де був приліт. Взагалі!

-Зразу зрозуміли, що трактору всьо?

-Коли він спалахнув, то да. Як свічка горів. Там же пластик. Добре, що кумулятивний був заряд. Якби уламковий, то у Івана не було б шансів…

-Іване, а де ти навчився керувати екскаватором?

-Тут навчився, в армії.

-Я його спочатку на ЮМЗ тренував, на тому старенькому тракторі, — додає Володимир. — Але ж він не копає. Ось пробував днями ним прокопати – то тільки чорнозем зібрав, а глибше він не вгризається.

-Легко навчитися управляти екскаватором?

-Та не дуже. – каже Іван. – Але в цивільному житті я працював на погружчику – там лише один важіль. Це я працював у сільському господарстві. Вантажив зерно, все що треба було.

-Розумієте, щоб керувати екскаватором на війні, треба думати, як під’їхати, з якого боку копнути, де саме робити бліндаж, а де – траншею. Багато нюансів, — пояснює Володимир.

-А ви вміли? – питаю Володимира.

-Ну як… 20 років тому працював в колгоспі на екскаваторі. І вантажив ним, і копав. А тут якраз такий спеціаліст треба був. І я сів за важелі, та й згадав… Руки самі згадують, що і як робити. Але це ж не тільки важелями дьоргать. Я Івана весь час вчу, що і як робити, як планувати.

Монтаж відео – Олександр Кришталь

…Хлопці не дуже вірили, що вдруге вдасться зібрати таку величезну суму і знову купити екскаватор. Але така машина потрібна навіть не їм, а нам всім. Бо вона допомагає берегти життя бійців 72-ої легендарної бригади, яка вже два роки стоїть на одному з найгарячіших напрямків – вугледарському. Півтора місяця з моменту "загибелі" екскаватора хлопці копають вручну – кірками та лопатами. Просто на секунду уявіть собі, наскільки це важко – вгризатися в землю, щоб зробити ходи у людській зріст. А вони це роблять кожної ночі. І вони роблять це, ризикуючи своїми життями, не шкодуючи власного здоров’я.

…Пару тижнів тому Ігор Лаченков знову підтримав збір на екскаватор. І його підписники знову зробили диво, зібравши два з половиною мільйони гривень. Тож у інженерів вже є 2 мільйони 600 тисяч. Але за цей час вартість машин збільшилася. Зараз є машина, яка підходить, але вона коштує 3 мільйони. Бійці відкрили додаткову банку на 300 тисяч, яку і публікуємо з величезним проханням підтримати збір, щоб екскаватор, який хлопцям підходить, не купив хтось інший.

На екскаватор JCB Збір на JCB

Ціль: 3 000 000 ₴

Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/8S7Y6MBoht

Номер картки банки 5375 4112 2187 8890

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ