Чужа Панама. Чому США та Китай змагаються за канал між двома океанами.

У своїй інавгураційній промові Дональд Трамп згадав про бажання повернути під контроль США Панамський канал. На наступний день уряд Панами звернувся до Ради Безпеки ООН зі скаргою. А вже 23 січня в американському сенаті зареєстрували проект резолюції, що виглядає як ультиматум.

Панамський канал — це штучно створений водний шлях (відкритий у 1914 році), який з'єднує Атлантичний і Тихий океани, прокладаючи шлях для майже 14 тисяч суден, які щорічно перевозять вантажі з одного океану в інший, уникаючи при цьому Південної Америки. Таким чином, вони скорочують свій маршрут на 15 тисяч кілометрів.

Через Панамський канал щорічно проходить близько 5-6% світового обсягу торгівлі, що робить цю водну артерію одним з найважливіших транспортних коридорів світу — на рівні з Суецьким каналом, який також суттєво скорочує логістичні витрати для своїх користувачів.

Приблизно дві третини суден, які користуються його послугами, плавають під американським прапором. Обсяг товарів, які вони провозять через канал складає 40% від усіх контейнерних перевезень США! Тому для американського бізнесу Панамський канал має надзвичайно важливе значення. А Дональд Трамп вперше заговорив про необхідність повернення Панамського каналу ще як бізнесмен — у далекому 2011 році.

Історія співпраці: яке відношення США мають до будівництва каналу

Канал щорічно приносить Панамі дохід у розмірі $5 млрд (4% її ВВП). Але для панамців канал — це не просто комплекс інженерних споруд і підприємств, який є основним джерелом надходжень до їхнього державного бюджету (більше 23% доходної частини). У 1994 році Панамський канал був визнаний одним із семи сучасних чудес світу. Він давно перетворився з простого об'єкта інфраструктури на предмет національної гордості та навіть ідентичності.

Саме будівництво каналу через Центральноамериканський перешийок на початку XX століття дало поштовх державній незалежності Панами. Будівництво було надзвичайно складним. Нерівність місцевості змушувала зводити десятки шлюзів, через які проходять кораблі, долаючи перешийок. За більше ніж десять років спорудження каналу в джунглях Центральної Америки від хвороб і виробничих травм загинуло тисячі робітників — переважно гастарбайтерів з сусідніх держав регіону.

Панамський канал був урочисто відкритий в розпал Першої світової війни. Останній промисловий вибух здійснив натиском кнопки президент США Вудро Вілсон безпосередньо в Білому домі (сигнал до детонатора був переданий по телеграфних лініях).

Для США спорудження Панамського каналу стало символом мирного будівництва та процвітання Америки як частини світу, в той час, коли Європа займалася самознищенням у кровавій війні. Для панамців це стало унікальною можливістю стати частиною грандіозного інфраструктурного проекту технологічно розвиненої держави. Контроль за каналом залишався за Вашингтоном. На прилеглу територію ввели американські війська, які одночасно гарантували і суверенітет молодої Панами.

Важливість цієї артерії підкреслює те, що перший закордонний візит в історії президента США (тоді ним був Теодор Рузвельт) відбувся саме в Панаму, щоб особисто оглянути будівництво каналу.

Боротьба за Панамський канал часів Холодної війни

Ситуація змінилася в 1960-х роках. Тоді хвиля антиколоніальних настроїв докотилася і до Панами. Суецький канал був переданий Єгипту. Безліч африканських і азіатських держав отримали незалежність від колишніх метрополій. Ці процеси відбувалися в розпал Холодної війни — не без підтримки Кремля. Молоді активісти тоді проникли на територію, контрольовану американськими військовими, з метою розгорнути там прапор Панами. Виникла сутичка, в результаті якої загинули кілька американських військових і кілька десятків протестувальників. Уникати питання юрисдикції Панамського каналу вже було неможливо.

Для Вашингтона це питання стало по-справжньому проблемним. Використати силу він не міг з точки зору міжнародного престижу (напрошувалися б прямі аналогії з діями Москви в подібних ситуаціях у Східній Європі). Але просто так віддати надважливий для самих США канал жоден президент не наважувався.

Панамський канал був і залишається важливою транспортною артерією не тільки у зовнішньоекономічній діяльності США, але й у їх внутрішній торгівлі, оскільки з'єднує східне узбережжя з західним. Ще з середини XIX століття штат Каліфорнія, який освоювався раніше Середнього Заходу, з'єднувався з Нью-Йорком морським шляхом — через мис Горн (крайній південь американського континенту, поблизу Антарктиди). Ситуацію з товароперевезеннями не змінила ні прокладка трансконтинентальної залізниці, ні бурхливий розвиток цивільної авіації вже в середині XX століття.

Нарешті, Джиммі Картер взявся за обробку цієї геополітичної "гарячої картоплі". Це він уклав хитромудрий договір, за яким остаточний контроль над каналом Панама отримувала аж у 1999 році. Таким чином, Картер переклав іміджеві втрати на свого наступника через чверть століття (ним виявився теж представник Демократичної партії Білл Клінтон).

США беруться за зброю

Важко обійти факт військового вторгнення США в Панаму через десятиліття після підписання договору. Тоді за наказом вже президента Джорджа Буша-старшого американські збройні сили арештували панамського президента військового диктатора Мануеля Норьєгу — за сприяння наркотрафіку в США. Але на договір це ніяк не вплинуло — в 1999 році Панама повністю взяла контроль над каналом.

Інфраструктура перейшла під юрисдикцію уряду Панами. Однак у технічному сенсі все залишилося в руках транснаціональних корпорацій (ТНК) — лише один з п'яти портів, що формують логістичну структуру каналу, належить панамській компанії. Інші зареєстровані в США, Сінгапурі, Тайвані та Гонконгу. Ось тут і починається найцікавіша історія.

Канал належить Панамі. При чому тут Китай?

У 1997