Втрачаємо їх: чому європейці не прагнуть підтримувати Україну "до перемоги".

Результати грудневого опитування YouGov у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, Швеції, Данії та Великобританії, які публікує The Guardian, свідчать про те, що бажання мешканців одразу семи європейських країн підтримувати Україну різко знизилося за останні 12 місяців. Дослідження громадської думки, зокрема, показало, що готовність підтримувати Україну до перемоги над Росією залишається високою у Швеції (50%) та Данії (40%), а у Великобританії цей показник становить 36%. Проте, показники в усіх трьох країнах помітно знизилися порівняно з даними січня 2023 року: 57%, 51% та 50% відповідно.

Разом з тим, за аналогічний період зріс відсоток тих, хто віддає перевагу досягненню миру шляхом переговорів, до 55% з 45% в Італії, 46% (38%) в Іспанії, 43% (35%) у Франції та 45% (38%) у Німеччині, що супроводжувалося відповідним падінням готовності підтримувати Київ до його перемоги над РФ. "Точно незрозуміло, чи це зміна відображає зниження інтересу або зростаючу втому від російсько-української війни. Наприклад, у Франції, Німеччині та Швеції частка тих, хто бажає Україні перемоги та підтримує її, — залишається стабільною з початку 2023 року, хоча в інших країнах вона помітно знизилася", — резюмує The Guardian.

Тим часом нещодавнє опитування "Євробарометра" показало, що більше половини громадян сусідньої Польщі вперше підтримали думку, що війну слід закінчити, навіть якщо Україні доведеться відмовитися від частини своєї території або навіть незалежності.

Яким чином слід перебудувати "пульт" очікувань щодо війни

В існуючій ситуації, переконаний експерт, Україні слід зосередити увагу не на фронті, а на необхідності суттєвого посилення економічних санкцій щодо РФ: "Фінансова неспроможність Росії вести війну дійсно може стати тим стимулом, який зрештою змусить Москву не просто завершити війну на паузі, але й вивести свої війська. В цьому сенсі важливе завдання як для української дипломатії, так і для західних еліт полягає в тому, щоб дещо перебудувати "пульт" очікувань, оскільки настрої дійсно дещо тривожні".

Що ж стосується наведеного вище становища поляків, то Олександр Леонов пояснив його так: "З одного боку, ми повинні розуміти, що поляки дійсно готуються до можливої війни з Росією, і тому тамтешній прем'єр Туск під час нещодавньої зустрічі з Зеленським, виправдовуючи зменшення підтримки з боку Варшави, заявляв, що ми, мовляв, прифронтова країна. Проте, з іншого боку, є стійке відчуття, що поляки не вірять, що Росія нападе саме на їхню країну, оскільки Польща в НАТО, Польща збільшує військовий бюджет до 5% ВВП і так далі. Тим часом, суспільство реагує на заяви, рішення та практичні кроки своєї влади, і наразі воно сформувало не надто приємні для нас висновки. Хочеться вірити, що таке бачення є ситуативним".

Чому Україні потрібна нова концепція співпраці із Заходом

Окремо Олексій Якубін акцентує на тому, що тенденції до зменшення бажання західних суспільств підтримувати Україну "чітко проявилися і почали зростати" після перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа. "Після того, як Трамп і його оточення почали систематично говорити, що тягар підтримки України має бути, скажімо так, більш відчутним саме на європейських, а не на американських плечах, громадські настрої європейців помітно змінилися. Чому? Тому що в самій Європі, зокрема, в Німеччині, Франції та інших країнах зараз не найкраща економічна ситуація, і тут спрацьовує написане правило про те, що своя сорочка ближча до тіла. Інакше кажучи, європейці значно більше займаються своїми викликами, паралельно відсуваючи всі інші питання на задній план. Я б тут також звернув особливу увагу на те, що провідні західні медіа не те що ігнорують тему російсько-української війни, але вона досить часто вже не потрапляє на перші сторінки, що також надсилає певні сигнали для суспільств".

Водночас, на думку експерта, Києву слід постійно "тримати руку на пульсі" відносин з сусідніми країнами, які можуть суттєво ускладнитися з наближенням отримання Україною статусу члена Європейського Союзу (ЄС), оскільки Київ буде розглядатися ними, прежде всього, як конкурент, зокрема в аграрній сфері. Звісно, відзначає політолог, у публічній площині і надалі домінуватиме тема пошуку миру, але далеко не останню кулуарну роль відіграє саме кейс "ризиків членства України в ЄС".

До речі, якщо говорити про трек мирного врегулювання, то слід зазначити, що невдовзі після нещодавньої зустрічі прем'єра сусідньої Словаччини Роберта Фіцо з Путіним, останній заявив, що Братислава готова надати майданчик для мирних переговорів і "Росія не проти цього". Після цього заяви глави Кремля міністр закордонних справ Словаччини Юрай Бланар запевнив, що словацька дипломатія "готова надзвичайно активно сприяти мирному процесу між Росією та Україною". Він окремо акцентував, що схвалення Путіним того, що частина мирних переговорів може бути проведена в Словаччині, є вкрай позитивним сигналом для "швидшого закінчення війни, кровопролиття та руйнувань".